Історія створення Української Служби Порятунку, бере свій початок сніжного, морозного, новорічного вечора 1995 року.
Члени моєї родини, мої молодші брат Андрій та сестра Олена, відвідавши місто Біла Церква, поверталися до рідного містечка Ставище, що на Київщині.
Їхали автошляхом Біла Церква – Володарка.
Зважаючи на те, що автошляхом переважною більшістю їздили вантажні автомобілі та пасажирські автобуси – їхати було важко: чітко накатана колія, з льодяним підстилом. Тому їхали не поспіхом.
Аж раптом, минувши поворот Пилипча, Андрій різко нажав на гальма, з пітьми, без увімкнених фар, назустріч їм мчала вазівська вісімка. Мчала лоб-влоб! Колія в колію…Андрій, щоб минути лобове зіткнення відчайдушно рвонув автомобіль в бік! Далі був потужний удар і темрява…
В ніс різко вдарив запах акумуляторної кислоти. Андрій, прийшовши до тями, спробував підвестися, відчувши, що лежить на переломаному водійському сидінні… Відчув, що затиснутий. Болю не було. Але і не було відчуття правого боку, ніби його зовсім не має. В голові паморочилося. Та в одну мить відчуття реальності повернулося. Поряд, на передньому пасажирському місці, серед понівеченого металу, без ознак життя, посипана розбитим склом — лежала рідна сестра Оленка.
Андрій спочатку хотів її розбудити… Потім, зібравши всі сили відкрив водійські двері і хитаючись підійшов до пасажирського боку свого авто, де купа понівеченого металу втиснула сестру в сидіння. Вона ледь дихала. Побачивши всю картину, Андрій остаточно прийшов до тями – відчув різкий біль у правому боці, який змусив його присісти на коліна…
Він щосили намагався відчинити пасажирські двері: спочатку передні, потім задні. Та все було марно – понівечений метал не піддавався. Оленка застогнала! Андрій, закричавши від відчаю вибіг не дорогу, адже там проїзджали автомобілі, крім того: там мав бути інший автомобіль (після зіткнення, автомобіль, у якому вони їхали, перелетівши через кучугури зібраного на узбіччі снігу – лежав у кюветі). І справді, вибігши на проїздну частину, він побачив розбиту вазівську вісімку! Від неї, в бік м. Біла Церква… від`їзджав автомобіль ДАІ… Андрій щосили побіг в його бік, але міліцейське авто, стрімко набираючи хід, розчинилося в темряві. Нічого не розуміючи, Андрій підійшов до вазівської вісімки. Вона була пуста…
В цей час, повз нього, не пригальмувавши, проїхав якийсь легковик.
«Потрібно хоч — когось спинити!!!» — промайнула думка. Андрій почав зупиняти проїзджаючий транспорт.
Та всі поспішали на новорічний вечір, а можливо сприймали Андрія за добряче «підігрітого» святкувальника, що ледве стоячи на ногах, розгулює по дорозі.
Не зупинявся ніхто. Він інколи збігав до кювету, і знову намагався визволити Оленку з металевого і крижаного полону.
При зіткненні, годинник Андрія зупинився на відмітці 18/34, і лякала думка, що чим ближче до Нового, 1996 року – тим автодорога буде пустішою!
Що-ж тоді робити!!!???
Ось в котре, він збіг до Оленки. Чи жива??? Хотілося просто кричати від безвиході!
Як раптом, зупинився пасажирський автобус! З нього вибіг якийсь чоловік та жінка. Вони підбігли до Андрія, що переповнений біллю, відчаю, замерзлий — вже ледь стояв на ногах: «Допоможіть спасти сестру», крізь сльози тільки-й зміг сказати Андрій!
Силами майже тридцяти пасажирів, люди голіруч дістали з понівеченого авто Олену Дибу, та в тому-ж таки автобусі, її та Андрія доставили до Білоцерківської Райлікарні.
І лише коли лікарі підтвердили, що Олена жива, і незважаючи на безліч отриманих переломів знаходиться в сталому стані – Андрій, від болі втратив свідомість…
Про все це я, їх старший брат Павло, взнав лише за вісім годин.
Вже перебуваючи в реанімаційні палаті, я відчув, наскільки поряд була справжня родинна біда, справжнє горе! Та левову частку в переживаннях, непокоїло питання: чому жоден з проїжджаючих не зупинився? Чому?
Невже всім було байдуже…?
На разі, я від щирого серця вдячний тому водієві, що керував автобусом, зупинивши його! Щиро вдячний пасажирам, які проявили турботу та людяність врятувавши моїх близьких!
Вся ця історія, звичайно-ж має своє продовження.
Але саме цей випадок, хід та порядок подій, і став для мене поштовхом у створенні такої служби, яка в подібних випадках була-б поряд з тими, хто потрапив в біду. Поряд, щоб вчасно допомогти, підтримати, здійснити всі необхідні заходи допомоги та порятунку.
Розповівши про свій задум друзям та знайомим, я відразу отримав дієву підтримку. Коло цієї ідеї об`єднали свої зусилля близько тридцяти однодумців. І вже в березні місяці, 1996 року, на автошляху Київ-Одеса (ділянка шляху Київ – Умань), цілодобово здійснювали патрулювання 15 спеціально укомплектованих автомобілів. І їх роль, місце на шляху відразу-ж проявилися. Вже за кілька місяців «служба порятунку» надала десяткам людей допомогу при дорожньо-транспортних пригодах, поломках та пожежах авто тощо. Знаменним було те, що цю ініціативу підхоплювали інші райони, по місцині яких проходили Українські «автомагістралі».
Також, описуючи перші кроки становлення Української Служби Порятунку, не можу обійти увагою керівництво та працівників 3-ої Роти Полку ДПС ДАІ УМВС України у Київській області (в народі кажуть Білоцерківська Рота ДАІ). Саме їх розуміння, підтримка та допомога сприяли нам у набувані досвіду.
Станом на 1998 рік, за єдиним покликом – надати допомогу, працювало більше двохсот чоловік. Це шістдесят екіпажів, що здійснювали заходи надання допомоги та порятунку на всіх основних шляхопроводах: Київ-Одеса, Київ-Львів, Київ-Харків, Харків – АР Крим.
Того-ж, 1998 року, зважаючи на рекомендації заступника Голови Ставищенської Районної державної адміністрації Олега Андрійовича Твердохліба, нами було здійснено першу, самостійну державну реєстрацію служби.
Так, у відповідності до розпорядження № 318 Ставищенської РДА Київської області, 10 серпня 1998 року було зареєстровано Добровільне Об`єднання Громадян «УСП».
Відтоді ми діяли, як юридична організація (до речі, щорічно, 10 серпня, ми святкуємо офіційний день створення Української Служби Порятунку. Хоча відлік ведемо починаючи з 1996 року).
1998 рік став знаменним для УСП ще-й за тієї причини, що на замовлення керівництва країни, а саме Президентського Апарату, Українська Служба Порятунку подала опис побудування національної системи надання допомоги на автошляхах України, давши йому назву: «Щит – 2000».
Саме за заходи надання допомоги потерпілим в ДТП, та за надання своєчасної допомоги тим хто її потребує, за написання та подання до держави Програми «Щит-2000», 8 липня 1999 року, Українська Служба Порятунку отримала особисту подяку від Президента України (№1-15/664).
З часом, працюючи на основі районної реєстрації, ми все частіше відчували дефіцит можливостей, особливо, коли це стосувалося певних заходів, що здійснювалися за межами Ставищенського району Київської області.
А крім проблем на автошляхах, за багатьма клопотаннями громадян, ми почали займатися проблемами екологічного напрямку, соціального та правового захисту, іншими питаннями, які виростали з повсякденного життя.
Тому, 20 вересня 2004 року, Українська Служба Порятунку здійснила нову реєстрацію, вже як Всеукраїнська Громадська Організація (Свідоцтво МЮ України № 2145).
І станом на сьогодні, ВГО «Українська Служба Порятунку» — чітко структурована, багатотисячна організація, яка здійснює Статутні заходи в 19 регіонах України, має 6 закордонних представництв.
Серед напрямків, якими займається Українська Служба Порятунку, є заходи комплексної допомоги на автошляхах та вулицях України, розробка та впровадження програм попередження та ліквідації виникаючих надзвичайних ситуацій на автошляхах (соціальна програма «Допомога на дорозі»), здійснення заходів попередження виникнення надзвичайних ситуацій в житлово-комунальному та виробничих комплексах, здійснення заходів відновлення та охорони навколишнього природного середовища, проведення незалежної екологічної експертизи та аудиту, здійснення соціального та правового захисту громадян, проведення дослідницьких та навчальних заходів (Міністерством Юстиції України, проведено реєстрацію Міжнародної Наукової Громадської Організації «Академія Української Служби Порятунку» (свідоцтво № 2521, від 31 серпня 2006 р.), проводяться певні визначені науково-дослідні заходи з питань відтворення та збереження водних (річкових та морських) флори та фауни, здійснюється ряд наукових робіт з питань примінення небезпечних сполук, речовин тощо в побуті та виробництві, розроблюються та впроваджуються науково-практичні програми удосконалення форм і методів вдосконалення управління житлово-комунальними аспектами якості життя населення, здійснюємо навчання щодо надання першої долікарської допомоги дітей у школах та ліцеях, ВИШах, та навчаємо цьому дорослих!
Станом з 2008 року, при Департаменті Флоту Української Служби Порятунку створено Службу Берегової Охорони, яка спільно з державною структурою «Морська Охорона» здійснює заходи на водах України.
На сьогодні, ми співробітничаємо та підтримуємо тісне спілкування з десятками провідних державних та недержавних вітчизняних та закордонних підприємств, організацій, установ, які тою, чи іншою мірою активно підтримують напрямки роботи Української Служби Порятунку, за що їм щира подяка!
Перелік справ та напрямків роботи звичайно-ж можна було-б продовжувати.
Проте, цей розділ був написаний саме для тих, хто шукає свій шлях до самореалізації, для тих, хто відчуває, що його натхнення та праця потрібні суспільству.
Можливо, Ваше місце серед нас – в Українській Службі Порятунку!
З повагою,
Голова ВГО «Українська Служба Порятунку»,
Павло Диба.